Як контролювати дитину: поради батькам

Уявіть, що ви їдете автомобілем усією родиною. Із радіо лунає ваша улюблена музика, і з кожним кілометром усі проблеми дедалі більше віддаляються від вас. Таку ідилію порушують крики ваших дітей: «Він ударив мене!», «Вона знову дражниться!». Ви думаєте: «Якби в цій машині замість круїз-контролю була кнопка контролю за дітьми, можна було б віддати за неї хороші гроші».

Справді, якби вам було до снаги цілковито контролювати дітей, будь-яка сімейна поїздка відбувалася б без ексцесів, а ви спокійно спілкувалися б телефоном і могли уникнути багатьох побутових сварок. Якщо контроль – така важлива частина виховання, то як ми можемо ефективно контролювати своїх дітей?

Батьківський контроль: за і проти

Розгляньмо основні проблеми, що виникають у батьків у зв'язку з контролем над поведінкою дітей, а також способи встановити цей контроль.

По-перше, потрібно зрозуміти, що контролювати дитину однаковою мірою можуть обоє батьків. У багатьох із нас виникає відчуття, що дитина, котру надмірно контролюють, стає дратівливою, нетерпимою до себе й оточення.

Уявіть, що в першому класі на уроці малювання, коли необхідно намалювати пейзаж, учитель дає дітям тільки сині, зелені й коричневі олівці, оскільки вважає, що природа має лише ці кольори. У такому сенсі контроль означає жорстке обмеження. З іншого боку, саме самоконтроль робить суспільство цивілізованим, і, оскільки дитина ще не може повною мірою себе контролювати, батьки мусять їй пояснити, що кожен вчинок має реальні наслідки, які потрібно передбачати. Обидві точки зору на батьківський контроль не є абсолютною істиною.

Більшість непорозумінь із приводу контролю поведінки дітей закорінені в тому, що ми забуваємо дві важливі речі. По-перше, нам під силу контролювати не дітей, а лише ситуації. По-друге, у процесі контролю дітей взаємини між ними й батьками не менш важливі, ніж заохочення й покарання.

Контроль і стилі виховання дітей

Проблемі батьківського контролю присвячено багато досліджень у сфері психології. Відомий американський психолог Діана Баумрінд розглядає цю проблему в рамках своєї теорії стилів виховання. Вона виділяє три основні стилі:

1. Авторитарний стиль. Батьки, котрі його дотримуються, керуються правилом «тому що я так сказав» і заохочують дитину за слухняність. Вони суворо стежать за тим, щоб дитина дотримувалася встановлених правил, а найбільш ефективним способом домогтися цього вважають покарання. Дитина найперше повинна слухати батьків, і тільки потім – прислухатися до власних відчуттів. Діти авторитарних батьків стають «гарними» дорослими: вони вміють підпорядковуватися, але, як правило, не мають достатніх соціальних навичок і загалом нещасливі.

2. Демократичний стиль. Демократичні батьки, як і авторитарні, повідомляють дитині свої очікування, але вони більш сприйнятливі до її почуттів і реакцій. Очікування й цілі такими батьками подаються дитині в позитивному світлі, а не як назавжди встановлені правила, що їх дитина має боятися. Демократичні батьки врівноважують негативні наслідки за погані вчинки й позитивне виховання. В окремих випадках вони вибачають дитині її провини. Демократичні батьки поважають своїх дітей, тому діти виростають щасливими й успішними.

3. Ліберальний (який усе дозволяє) стиль. Батьки не встановлюють для дитини суворих правил, і їх очікування від дитини невеликі. Ліберальні батьки вважають, що дитина від природи схильна обирати кращі моделі поведінки, і їй не варто в цьому заважати. Чесно кажучи, ліберальні батьки іноді бояться конфлікту зі своїми дітьми й хочуть бути для них друзями, а не ворогами. Не дивно, що діти в результаті такого виховання часто мають проблеми із самоконтролем.

Може здатися, що найбільше контролювати дітей схильні авторитарні батьки. У таких сім'ях діти не виявляють зухвалості в розмовах із дорослими, слухають їх і добре поводяться. Однак авторитарні батьки часто плутають контроль над дитиною й контроль над ситуацією. Проблема такого виду контролю в тому, що з часом він призводить не до розвитку в дитини самоконтролю, а до її страху перед авторитетом. Крім того, контроль авторитарних батьків заснований здебільшого на покаранні, ніж на заохоченні. Дитина вчиться уникати покарань, а не відчувати позитивні емоції від заохочень.

З іншого боку, ліберальні батьки, які все дозволяють дитині, часто не мають навичок контролю над ситуацією: командного голосу, уміння контролювати дитину за допомогою похвали або передбачення проблемних ситуацій. Зрештою, ліберальні батьки визнають свою поразку, тому що вважають, що коли вони беруть контроль над ситуацією у свої руки, значить, їх метод виховання не спрацював. Коли ситуація виходить із-під контролю, і ліберальні, і авторитарні батьки можуть кричати на дитину, встановлюють надмірне покарання для неї або погрожують («Почекай, ось ми повернемося додому, і ти в мене побачиш»).

Демократичні батьки краще за інших встановлюють контроль над ситуаціями. Вони знаходять ефективні способи впливати на дитину і знають, як правильно використовувати позитивні й негативні наслідки, щоб домогтися бажаного. Ось чим демократичні батьки відрізняються від решти батьків:

·         вони розуміють, що дитина не може в одну мить змінити свою поведінку. Тому такі батьки щоразу намагаються впливати на ситуацію, і в результаті цього дитина поступово змінюється на краще;

·         вони знають, що позитивні взаємини з дитиною (уважність до неї, похвала, підбадьорливі фрази, коригувальна поведінка, встановлення наслідків за погані вчинки тощо) більш ефективні, ніж система заохочень і покарань. Демократичні батьки розуміють, що дитячу повагу можна здобути шляхом спроб і помилок; коли дитина поводиться погано, батьки чесно й чітко пояснюють їй, у чому саме вона помиляється.

Головне в демократичному вихованні – це розуміння того, що контроль над поведінкою дитини встановлюється крок за кроком, коли батьки дотримуються чіткого плану й обирають найбільш ефективні стратегії виховання.

Як правильно контролювати дітей

Як бачимо, батьківський контроль може не тільки обмежувати дитину, як ми звикли думати, а й давати їй користь. Розгляньмо конкретні, пов'язані з контролем, ситуації, з якими часто стикаються батьки:

·         діти сидять у машині на задньому сидінні й погано поводяться. Дітям часто не подобається, коли вони змушені їхати на задньому сидінні, а тому вони починають вередувати й погано поводитися. Батьки при цьому можуть втратити контроль над ситуацією. По-перше, вони обмежені в часі через необхідність вчасно дістатися до пункту призначення. Батьки думають: «Як тільки ми доїдемо, я зможу припинити таку поведінку дітей». По-друге, діти погано поводяться, бо їм бракує простору й уваги батьків. Щоб припинити це, похваліть дитину, яка поводиться краще (психологи називають цей прийом «диференціальною похвалою за гарну поведінку»), навіть якщо вона добре поводиться всього декілька хвилин. Також буде корисно зайняти дитину тією чи іншою роботою. Наприклад, візьміть із собою карту, позначте на ній початковий і кінцевий пункти вашої поїздки й попросіть дітей стежити за тим, які вулиці ви проїхали;

·         чим більше дітей, тим більше галасу. Батькам важко встежити за кількома дітьми. Чим більше дітей у родині, тим більше труднощів може виникати у зв'язку із цим. Замість того, щоб кричати або карати всіх дітей відразу, говоріть із кожною дитиною окремо. Навіть якщо ви говорите з двома дітьми одночасно, розглядайте окремо погану поведінку кожного з дітей. Розглядайте кожен окремий випадок. Наприклад, говоріть із дитиною тільки про те, що вона втекла від вас у магазині або про те, що син без дозволу зайшов у доньчину кімнату і вчинив бійку. Не намагайтеся виправити все й відразу.

Заздалегідь плануйте свої дії в таких ситуаціях. Наприклад, коли ви йдете з дитиною в магазин, плануйте на це на 10 хвилин більше, ніж зазвичай. Вам може знадобитися декілька хвилин, щоб заспокоїти дитину, якщо вона почне вередувати. Якщо діти сперечаються про те, що дивитися по телевізору, заберіть пульт від телевізора й почекайте, поки вони не заспокояться й не домовляться.